Будь-яка стаціонарна огорожа включає в конструкцію несучі елементи – опори. Від правильності їх вибору та методу встановлення залежатиме надійність та довговічність забору. Враховуючи, що опори закріплюються у землі, відправною точкою проектування паркану є аналіз ґрунту. Основними показниками ґрунту стають пучинистість, глибина промерзання та корозійна активність.

Особливості монтажу опор у пучинистий ґрунт

Пучинистість безпосередньо залежить від насиченості водою. Зазвичай підвищеною пучинистістю характеризуються глинисті ґрунти. При замерзанні в зимовий період вода розширюється, а промерзлий шар, збільшуючись обсягом, спучується. При недостатньому заглибленні стовпів земля просто виштовхує їх назовні.

У пучинистих ґрунтах опору необхідно заглиблювати до щільних шарів, тобто нижче за глибину промерзання із запасом 15-20 см. Визначають глибину промерзання за СНиП 2.02.01-83 залежно від регіону та ґрунтового складу.

Установка опори без бетонування

При виборі сталевих труб занурення можна виконувати ударно-механічним способом. У свою чергу, глинисті ґрунти поділяються на супіски, суглинки та поклади глини. Якщо занурити стовп ударним способом у супісок нескладно, то суглинок, а тим більше в глину, це може викликати ряд складностей. Від ударних зусиль, що додаються, навіть із застосуванням оголовка, торець труби можна деформувати. Щоб цього не сталося, потрібно заздалегідь вибурити отвір бензобуром. Бурити можна не на всю глибину занурення, а лише на 40-70%. Чим більший діаметр опори і чим вище вміст глини, тим глибше потрібно бурити, щоб потім на глибину, що залишилася, можна було забити трубу молотом. Для залізобетонних стовпів отвір бурить на всю глибину установки. Після засипки необхідно ретельно виконати трамбування.

Щоб якнайменше порушувати щільність грунту, бурити свердловину слід буром з діаметром, що перевищує діаметр стовпа, але не більше ніж на 20 мм. У цьому випадку трудовитрати будуть меншими, а опора буде встановлена ​​щільніше і надійніше.

Бетонування опор

Бетонувати стовпи в пучинистих ґрунтах не рекомендується, краще зробити забутовку дрібним щебенем із піском. Внаслідок впливу сил пучення на стовпи буде зведено до мінімуму. Все ж таки розглянути спосіб бетонування варто, так як у випадку з установкою масивних воріт необхідна висока стійкість конструкції.

У цьому випадку свердловину потрібно бурити на всю глибину, а бетонування стовпа в свердловині проводиться з її дна. При цьому заповнювати бетоном доверху не потрібно, достатньо заповнити наполовину глибини. Таким чином, розширення ґрунту при замерзанні не надаватиме на палю виштовхувальної дії. Застосовувати комбінований спосіб установки з частковим забиванням та частковим бетонуванням настійно не рекомендується. Якщо паля не спиратиметься на щільні шари, то при спучуванні її виштовхне.ет, а вона витягне стовп.

Деякі фахівці рекомендують встановлювати опори в пучинистих ґрунтах за сучасною технологією ТИСЕ. Методика дійсно надійна, але вимагатиме набагато більших трудовитрат, витрати бетону та застосування спецобладнання.

Проблема ґрунтових вод

У низовині, особливо після весняної повені, ґрунтові води можуть бути близько до поверхні, а дзеркало води знаходиться вище, ніж потрібно заглиблювати стовпи. Один із варіантів перенести монтаж паркану на серпень, коли рівень ґрунтових вод значно знижується.

У насиченій водою землі для бетонування опор застосовується бетон марки не нижче М-450. Навіть якщо під час монтажу на дні лунки з’явилася вода, такий бетон затвердіє. Проміжні стовпи можна заглиблювати ударним способом без бетонування, незважаючи на високе водонасичення ґрунту. При вмісті води вище 25% ускладнюється аерація. В результаті вода не насичується киснем, що знижує її корозійну дію до безпечного рівня.

Способи зберігання колотих чурок

Перш ніж заготовляти дрова на зиму, необхідно визначитися з майбутнім місцем їх зберігання. Дров’яник може бути стаціонарним, розміщуватись усередині приміщення або на вулиці, бути відкритим або розташовуватися під навісом.

Сховище дров має знаходитися в доступному місці неподалік частого місця використання полін: лазні, мангалу, котла опалення.

Також важливо пам’ятати, що таке сховище має знаходитися в сухому та добре вентильованому місці.

Де можна складати дрова:

• Прибудова до стіни будинку чи лазні дуже зручне місце. Для складання дров’яника потрібно зробити дві легкі бічні стінки і зверху накрити шифером або іншим матеріалом. Не варто робити монолітні стінки, між дошками повинен залишатися просвіт, через який надходитиме повітря для просушування чурок.
• Пристінний стільник відрізняється від прибудови тим, що з боків відсутні стінки. Також часто дрова лежать під незашитою терасою або під сходами.
• Полінниця, що окремо стоїть, може виконувати також і декоративну роль. Дровниця повинна стояти на рівній поверхні, інакше будиночок з полін буде нестійким. Красиво викладені цурки також можуть виконувати функцію огорожі.
• Клінка в бочках або діжках. Для цього потрібно прибрати дно, покласти бочку на бік і скласти всередину цурки. Цей спосіб зберігання менш місткий.
• Стара книжкова шафа або комод. Ці предмети меблів чудово впишуться у ландшафтний дизайн у ретро-стилі.
• Кругла броня в саду – оригінальне рішення складування дров. Посередині ліжка, викладеної у формі купола або напівсфери, може стояти жердина для стійкості конструкції. Іноді усередині такої дровниці може стояти невисоке дерево.
• Вбудовані дровниці зазвичай розташовуються біля мангалу, каміна або печі. При будівництві печі можна влаштувати нішу, в яку можна покласти дрова.
• Переносні ліни. Для переміщення полін від основного місця їхнього скупчення до вогню можна використовувати декоровані ящики, корзини або ковані дровниці.

Полін можна зберігати і всередині приміщення. Для цього можна використати несправний камін. Оскільки цурки виконуватимуть і декоративну роль, їх краї можна пофарбувати фарбою, формуючи довільний малюнок.

Часто для дров використовується камінна полиця, але на них не вдасться розмістити багато сировини для розпалу вогню.

Клінка з металу у вигляді будиночка – правильне рішення для зберігання полін біля печі або каміна. Основним недоліком такої дровниці є наявність тріски та деревного пилу.

Корозійна активність

Встановлюючи паркан, велику увагу слід приділити ґрунтовій корозії, визначити рівень її активності, вибрати способи захисту та застосувати необхідні заходи. Ґрунт завжди є агресивним середовищем, причому не тільки для металу, а й для бетону. При цьому у різних видів ґрунту ступінь корозійної активності відрізняється і залежить від багатьох факторів, деякі з яких взаємопов’язані. Найоптимальнішим ґрунтом, у якому корозія протікає незначно, є сухий піщаник. У ньому не затримайвується волога, не розвиваються бактерії, а кислотно-лужний баланс у межах оптимального.

Список ґрунтів у міру зростання корозійної активності:

• піщані – pH 6-7,5;
• торф’яні, болотисті – pH 3-6;
• лужні солончаки та суглинки – pH 7,5-9,5;
• чорнозем – pH 6-7;
• підзол – pH 4-4,5.

При цьому кислотно-лужний баланс не єдиний параметр, що визначає агресивність ґрунту. Також враховується вміст кислот, мінералів, вологість, бактерії. Наприклад, у чорноземі, незважаючи на оптимальний рівень pH, містяться органічні кислоти, а також бактерії, продукти життєдіяльності яких спричиняють корозію. Вміст мінералів у ґрунті може коливатися від 10 до 300 мг/л. Самі собою мінерали не є агресивним середовищем, але, розчиняючись у воді, створюють електроліт, що викликаєелектрохімічної корозії. Рівень вологості також має значення. Для піщаних ґрунтів критичним вважається 10-20%, а для решти – 15-25%.

Електрохімічна корозія

Найбільш руйнівною силою має електрохімічна корозія. У зимовий та літній період вона сповільнюється, а навесні та восени посилюється через підвищення вологості ґрунту.

Корозія виникає, коли поверхня металу контактує з електролітом, що насичує ґрунт (розчином мінералів, кислот та газів у воді). Внаслідок різниці потенціалів виникають короткозамкнені гальванічні елементи. Це хімічне джерело струму – ЕРС, у якому енергія хімічних реакцій, що протікають, перетворюється на електроенергію. При цьому анодні ділянки розчиняються, тобто метал іонізує і перетворюється на розчин Fe → Fe2+ + 2e.

Залежно від кислотно-лужного балансу ґрунту можна розглядати процеси водневої чи кисневої деполяризації. Але в будь-якому випадку це найпоширеніший вид корозії, що протікає майже у всіх ґрунтах, за винятком сухих.

Більш активну корозійну дію можуть викликати лише блукаючи струми. Їхнім джерелом стають електроустановки з робочим заземленням, наприклад, станції катодного захисту газопроводів або залізничної колії з проїздом електротранспорту. Однак небезпека впливу блукаючими струмами виникає лише в безпосередній близькості до джерела (30-50 м).

Корозійна активність ґрунту визначається виміром питомого електричного опору (Ом х м). Низька активність понад 100 Ом, середня 20-100 Ом, висока менше 20 Ом. Показник може змінюватись в залежності від вологості, тому виміри слід проводити в період підвищеної вологості.

Як зробити просту ліску своїми руками

Перед початком роботи потрібно визначитися з місцем встановлення ліжка. Рекомендується зберігати дрова у дворі біля садової стежки позаду будинку. Сльота восени та сніжної зими зручно набиратиме поліна, не сходячи з асфальтованої доріжки.

Обов’язково дрова повинні зберігатися на основі, яку можна залити бетоном або викласти з цегли.

Після підготовки основи можна розпочинати виготовлення каркаса сховища.

Для самостійного виготовлення полінки знадобляться:

• Дві триметрові дошки товщиною 3 см та шириною 15-17 см для виготовлення основи;
• Чотири 1,5-метрові дошки для бічних частин сховища;
• Метрова дошка товщиною 3 см та шириною до 15 см.
• Молоток;
• Шуруповерт;
• Елементи кріплення;
• Циркулярна пила;
• Ножівка.

Насамперед потрібно розпиляти метрову дошку на 4 рівних бруска – по 25 см кожен. Ці бруски формують поперечку нижнього каркаса. Вони кріпляться між триметровими дошками з проміжком 15-17 см. Між брусами має спокійно поміститися півтораметрова дошка у вертикальному положенні. Всі частини кріпляться між собою за допомогою шурупів по дереву.

Після збирання лісниці можна приступати до укладання дров.

Методи захисту опор від корозії

Пропонуємо 4 способи пасивного захисту, завдяки яким паркан прослужить довго, навіть в екстремальних умовах:

• використання матеріалу із високою корозійною стійкістю;
• ізоляція матеріалу;
• обсипання іншим матеріалом;
• обробка металевого стовпа перед фарбуванням інгібітором корозії

Виділяють 3 види корозії: хімічна, біохімічна та електрохімічна. З першими двома боротися не складно, достатньо засипати опору стороннім матеріалом – щебенем, піском або забетонувати. Це виключить контакт із речовинами, що руйнують матеріал опори.

У кислотних ґрунтах (в основному в торфовищах) особливу увагу потрібно приділяти бетонуванню або захисту бетонних опор. Кислота руйнівно впливає на бетон. Захистити його можна двома способами. Перший – це гідроізоляція палі. При бетонуванні її можна виконати грн.ройдом, а для бетонних стовпів застосувати бітумну мастику. Другий спосіб – знизити кислотність шляхом вапнування. Оптимальним варіантом стане комплексний підхід із застосуванням обох способів одночасно.

Підвищену кислотність ґрунту можна визначити за зростанням бур’янів. Рясне зростання багна, подорожника, щавлю, вересу, осоки та польового хвоща свідчить про високу кислотність.

Корозійно-стійкі матеріали

Один із методів збільшити термін служби паркану – застосувати стовпи, стійкі до корозії. Зазвичай у нормальних грунтах застосовують труби з вуглецевої сталі, але за високої агресивності грунту потрібен стійкіший матеріал.

Оцинковані труби як стовпи – найпростіше рішення. Шар цинку має більш негативний потенціал, ніж залізо. Його потенціал зміщується у бік анода, а сталь, в такий спосіб, стає катодом. Враховуючи, що електрохімічна корозія відбувається з руйнуванням на аноді, цинк приймає удар на себе. При цьому цинкова поверхня окислюється та утворює захисну плівку, що уповільнює її розчинення.

Не менш ефективним стане застосування нержавіючої сталі. Відмінні антикорозійні показники мають сплави аустенітного класу, але такий матеріал обійдеться дорожче.

Ізоляція підземної частини опори

По суті, бетонування вже є ізоляцією, але стосується найнеефективніших. Більший захисний ефект досягається фарбуванням стовпів. При цьому до лакофарбових матеріалів пред’являються особливі вимоги: висока адгезія, шар, що створюється, повинен бути діелектриком. Можна також застосувати мастичні або обмотувальні ізоляційні матеріали.

Недолік такого виду ізоляції – недовговічність. Під впливом зовнішніх факторів захисний шар поступово руйнується, а для початку дії електрохімічної корозії достатньо появи лише кількох мікропор. Далі утворення «виразок» сприятиме відокремленню фарби, і опора коррозуватиме з прискоренням.

Підвищити ефект захисту допоможе застосування інгібіторів. Речовини для запобігання іржавінню можна придбати у будівельних або автомагазинах. Вони мають відновлювальну та захисну дію. Після обробки перед фарбуванням утворюється захисна плівка. До того ж поверхня не потребує додаткової ґрунтовки.

При монтажі опор ударно-механічним способом і забутовці щебенем захисне покриття з великою ймовірністю можна пошкодити. Тому бурити отвір у землі потрібно на всю глибину, а замість щебеню можна застосувати суху цементно-піщану суміш (гарцівку).

Найефективніший спосіб ізоляції – це полімерне покриття. Процес пластифікації поверхні виробляється в заводських умовах, а полімер може наноситися не тільки на голу сталь, але і на оцинковану поверхню. Така ізоляція практично вічна, а опори з полімерним покриттям обійдуться дешевше за нержавіючі і підійдуть для ґрунту з будь-якою корозійною активністю.

Можливо, Вам також будуть цікаві наступні статті:
– Паркани з 3D-панелей – Паркан із профнастилу своїми руками – Виготовлення та монтаж відкатних воріт – Встановлення паркану з сітки Рабиця своїми руками

Будуємо лазню самі із дров. Фото незвичайних лазень, відео етапів будівництва

Давно мрію про будівництво лазні на своїй ділянці. Хотілося б, щоб проект був економічним та легким у здійсненні. Ну і звичайно, щоб така лазня мала гарний зовнішній вигляд і прикрашала ділянку.
Знайшов на просторах інтернету дуже цікаву і незвичайну ідею — лазні з дров або, як її ще називають, — глиночурки. Тобто це коли в будівництві будинків використовують як кладку сухі поліни (дрова). Вони укладаються впоперек стін на цементний розчин або глину із соломою.

Такі споруди є абсолютно екологічними та дихаючими. У них тепло та приємно перебувати.